В минулому році я вирішив продати через Інтернет свій старенький велосипед. Модель була не дуже поширеною – що називається, “на цінителя”.
Тим сильніше було моє здивування, коли в перший же день подзвонила якась дама і поцікавилася велосипедом. Вона уточнила кілька деталей і пообіцяла незабаром прийти для огляду.
Несподіваний візит
І справді, не минуло й години, як вона передзвонила, уточнивши номер домофона і поверх. Але, відкриваючи двері на сходову площадку, я ніяк не очікував побачити дільничного співробітника поліції. Пред’явивши службове посвідчення, він представився і ввічливо запитав: “Здогадуєтеся, з якого приводу?”
А я ну ніяк не здогадувався. Вважаю себе законослухняним громадянином, і навіть віддалено не міг уявити, яким непорозуміння до мене могла просимо поліція прямо додому.
А ваш велосипед – точно ваш?
Тоді поліцейський задав пряме питання: “Велосипед на продаж виставляли?” Ну, звичайно, виставляв – але, здавалося б, при чому тут це?
Дільничний попросив показати велосипед і запитав, чи давно я ним володію. Нічого собі, не так я уявляв собі показ велосипеда потенційного покупця. Я показав, а на питання про строк володіння точно відповісти не зміг, оскільки велосипед у мене з’явився давно – то в 2008, то в 2010 році.
Поліцейський поставив ще кілька навідних питань, на кшталт: “де купувався велосипед”, “чи є якісь підтверджуючі документи (чек на покупку, паспорт велосипеда)”. Але велосипед був куплений точно так само по оголошенню в Інтернеті.
Як виявилося, жінка, яка телефонувала по оголошенню, звернулася в поліцію із заявою про те, що продається мною велосипед як дві краплі води схожий на велосипед її чоловіка, який як раз на днях вкрали у них з сходової площадки в іншій частині нашого спального району.
Але, знаючи поширеність моделі, я б сказав, що ймовірність такого збігу по моделі і кольору – приблизно як зустріч двох однакових “Роллс-Ройс” у нашому, зовсім не елітному районі. Що і пояснив дільничному.
Залізне алібі
Той мене зрозумів і запитав, чи немає яких-небудь інших доказів давнього володіння велосипедом. А докази були: фотографії в телефоні, датовані попереднім роком і навіть раніше. Адже в цифрових фотографіях зберігаються дані EXIF, в яких зазначена дата створення знімка. А до них – ще й пости в сімейному альбомі Instagram, де я разом з дітьми на велосипедах.
До того ж, саме в той день, коли була вчинена крадіжка (зі слів заявниці), мене просто не було в місті.
Загалом, алібі у мене було достатньо міцне. Але все одно ситуація, прямо скажемо, знервована. Оцінивши всі докази, співробітник поліції вирішив провести очну ставку заявниці-“потерпілої” нібито її велосипедом. Ми спустили велосипед з квартири вниз, до під’їзду.
А чи був хлопчик?
Спершу дільничний, не показуючи велосипед потерпілої, уточнив у неї прикмети “вкраденого” велосипеда. І вона перерахувала все по фотографії з оголошення.
Але не врахувала те, що знімки для оголошення були зроблені заздалегідь. А вже після публікації я зняв велозамок з рами і кріплення маршрутного комп’ютера з керма. До того ж, довелося поміняти зіпсовану покришку на колесі.
На прохання поліцейського надати будь-які докази володіння саме цим велосипедом, вона теж не змогла гідно відповісти. Твердила лише, що цей велосипед точною такий же, як був у них. І просила мене надати якісь більш ранні фотографії, т. к. минулорічні фото, як виходило з її слів, були недостатньо достовірними.
Загалом, ставало зрозуміло, що довести свої домагання мадам ніяк не могла. І вся ця історія дуже схожа на шахрайство. На цьому дільничний зі мною попрощався, перепросивши за клопіт, а заявницю попросив знайти які-небудь вагомі аргументи на її користь.
Ну, а ми з велосипедом вирушили додому – відзначати його невдалу продаж.
